Пошук

Відкритий лист до подружжів перших осіб держав світу

Дата: 17.03.2022 11:57
Кількість переглядів: 90

Фото без описуВідкритий лист до подружжів перших осіб держав світу

Ніколи не забуду той серпневий день у мирному Києві – ми вперше проводили саміт перших леді та джентльменів. Не забуду нашу зустріч у Софії Київській – такій старовинній і водночас популярній серед туристів пам’ятці столиці.

Я дуже хвилювалася через цю свою ініціативу – адже це була перша у світі спроба об’єднати подружжя перших осіб у клуб однодумців і разом змінювати світ на краще.

Та все вдалося, і підсумком саміту стала декларація, згідно з якою ми утворили нову платформу для міжнародної співпраці на рівні перших леді та джентльменів світу.

Ще одним результатом саміту стала спільна заява: ми домовилися опікуватися жінками та дітьми у зонах військових конфліктів. Як передчували…

Рівно за шість місяців і один день війна прийшла в Україну. Ви б не впізнали того сонячного радісного Києва, який побачили тоді. Його будівлі посічені уламками снарядів. А густонаселені масиви плачуть вибитими шибками. Щодня рятувальники дістають ще і ще когось із-під розстріляних ворогом будинків.

Ви б не впізнали Україну. На місці квітучих міст – братські могили. А ми, ті, хто вижили, постаршали на десятки років, бо щодня ховаємо дітей і оплакуємо батьків.

Але наша з вами дружба, закладена на тому серпневому саміті, виявилася сильнішою за війну. Коли на Україну напав агресор, усі ви прийшли на допомогу. Всі ви прийняли нашу біду, як власну. Ви відгукнулися на моє звернення і розповідаєте правду про те, що відбувається в Україні, долаючи фейки Кремля. Ви жертвуєте власні кошти та організовуєте гуманітарну допомогу, опікуєтеся прихистками для українців, які вимушені тимчасово виїхати, та приймаєте до себе на лікування українських дітей.

Коли на нашому саміті ми казали, що ми – сила, це було навіть применшенням. Ми (ви!) – величезна сила добра! І цим листом я дякую всім вам! І лише мрію про можливість особисто обійняти кожну й кожного.

Нас розділяють кілометри бойовищ і фронтів, але я відчуваю вас близькими як ніколи, бо щодня чую ваші питання: «Що ще зробити для України?» Адже ви знаєте, що Україна боронить зараз не тільки себе, а й світ, тримаючи удар на порозі Європи.

Відповідаю за Україну:

– У ваших країнах уже понад 3 мільйони українців, які вимушено виїхали. Це жінки й діти, чоловіки та батьки яких залишилися воювати. Вони втратили дім, бачили бомбосховища та смерть, вони погано сплять ночами від тривоги за близьких і майбутнє. Будь ласка, відігрійте їх. І мова не лише про дах над головою та їжу, мова про адаптацію – допоможіть їм працювати та навчати дітей. Отримати доступ до медичних послуг та, за необхідності, відвідувати курси мови ваших країн. Нехай вони тимчасово стануть вашими громадянами – тимчасово, бо вони обов’язково повернуться. З вашим теплом у серці.

Відповідаю за Україну:

– Тисячі наших громадян опинилися в полоні у рідних містах та будинках. З ними немає зв’язку, у них немає харчів та медикаментів, а російський ворог не випускає їх з оточення, стріляючи у спини тим, хто ризикнув вийти. Ви, мабуть, бачили моторошні кадри такої евакуації з Ірпеня – вони облетіли всі світові агенції. Люди йшли пішки багато кілометрів, із дітьми, старенькими родичами, тваринами на руках – і кожні кілька метрів падали долілиць, рятуючись від мінометного вогню. Ви, певне, бачили й фото сім’ї, яка не дійшла до рятівних автобусів кілька метрів. Мама, двоє дітей і навіть собаки… Невтішний батько не знайшов живим нікого.

Відповідаю за Україну:

– Нам потрібні справжні безпечні гуманітарні коридори! Коридори, по яких не стріляють із мінометів. У яких літні люди не помирають від інфарктів. У яких не гинуть цілими сім’ями. Нам потрібно безпечно вивезти наших громадян із полону! І тут знадобиться вся наша спільна сила, дорогі колеги. Потрібна наша спільна заява до Червоного Хреста, ЮНІСЕФ, ОБСЄ із чіткою вимогою – забезпечити Україні такі коридори! Нехай ці поважні організації нарешті займуться своєю прямою справою – порятунком людей!

Відповідаю за Україну:

– Від початку війни у нас народилося 4300 діток. Вони народжувалися у підвалах, метро, у бомбосховищах, а інколи в обстрілюваних пологових – як це трапилося днями в Маріуполі. Ці дітки ніколи не бачили мирного неба. Просто уявіть це. Ніколи в житті. А найближчими місяцями ще 80 тисяч українських жінок стануть мамами. Ці мами та діти мають право не здригатися від вибухів і не плакати від голоду та страху. Вони мають право на мир. Це залежить зараз від нас із вами.

Саме для цього створювався наш саміт, хіба не так? І коли ми це зробимо, то знову зустрінемося в мирному сонячному Києві. Давайте домовимося. Обов’язково. Київ чекає!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь